Трансплантація печінки від посмертного донора: історія Святослава

Леся та Святослав потрапили до ННЦХТ ім. О.О. Шалімова після майже 3х років виснажливого очікування трансплантації. Лише згодом вони випадково дізналися, що в клініці, де проходили обстеження та планували операцію, трансплантацію печінки проводять лише за наявності родинного донора.

Святославу 44 роки. Більшу частину свого життя він бореться з важким захворюванням — патологією портальної системи. Ще в юному віці чоловік переніс кілька оперативних втручань. Під час одного з переливань крові він був інфікований вірусом гепатиту. Згодом на тлі хронічного гепатиту розвинувся цироз печінки, а пізніше — гепатоцелюлярна карцинома великих розмірів. Єдиним шансом урятувати його життя залишалася трансплантація печінки.

Спочатку мати із сином звернулися до однієї з приватних клінік Києва, де виконують трансплантації печінки. Родина пройшла тривалий шлях обстежень, однак з'ясувалося, що через вік (62 роки) та анатомічні особливості Леся не може стати донором для свого сина. Інших потенційних родинних донорів у сім'ї не було. Отже, Святослав потребував трансплантації печінки саме від посмертного донора.

Минуло майже 3 роки очікування. За цей час пацієнт міг перебувати у листі очікування на трансплантацію від посмертного донора у спеціалізованому центрі трансплантації. Проте родина говорить, що не була поінформована про таку можливість і дізналася про неї лише згодом.

Після цієї звістки Леся не дозволила собі опустити руки. Попри те, що стан Святослава стрімко погіршувався через прогресування хвороби, вона привезла сина до ННЦХТ ім. О.О. Шалімова. Після всебічного обстеження пацієнта включили до листа очікування на трансплантацію печінки від посмертного донора. Уже через 9 місяців з'явився донорський орган, який повністю підійшов Святославу.

Сьогодні Святослав поступово повертається до повноцінного життя, а Леся не стримує слів вдячності. Насамперед — родині донора, яка в найважчий момент знайшла в собі сили погодитися на донорство і цим подарувала її синові шанс на життя.

«Я щиро дякую родині донора за це рішення. У найважчий для себе час вони врятували життя моєї дитини. Безмежно вдячна і всій команді лікарів ННЦХТ ім. О.О. Шалімова, які подарували нам надію, підтримували на кожному етапі та зробили все можливе, щоб сьогодні мій син жив», — говорить Леся.

Ця історія ще раз доводить: посмертне донорство рятує життя. А своєчасне інформування пацієнтів про всі доступні можливості трансплантації дає шанс, який для багатьох є безцінним.