Гістосумісність при трансплантації

HLA типування: що стоїть за успішною трансплантацією

У трансплантології існує парадокс: єдиний шанс врятувати людину на термінальній стадії ниркової, печінкової, серцевої, легеневої чи підшлункової недостатності — це трансплантація органу. Але разом із шансом приходить і найбільший виклик: власна імунна система пацієнта, яка навчається розпізнавати «своє» протягом усього життя й настільки добре виконує цю роботу, що будь-який генетично чужий орган сприймає як небезпеку.

Саме тому підготовка до трансплантації починається не в операційній, а в лабораторії — там, де вдається зазирнути у глибинні механізми імунної системи й підібрати донора так, щоб орган не сприймався ворогом.

На поверхні кожної клітини з ядром розміщені специфічні білки — HLA (human leukocyte antigens). Вони працюють як ідентифікатори: «я свій».

Коли імунна система бачить HLA, які не збігаються з генетичними «підписами» організму, запускається ланцюг реакцій: лімфоцити активуються, розмножуються, стають цитотоксичними й синтезують антитіла проти чужорідних антигенів.

Тому повна або близька до повної сумісність HLA між донором і реципієнтом та відсутність HLA-антитіл — золотий стандарт, що суттєво знижує ризик відторгнення.

HLA типування — перший крок у «Листі очікування»

Щойно пацієнта включають у «Лист очікування» на трансплантацію, проводять HLA типування — молекулярно-генетичне дослідження, що визначає індивідуальний набір антигенів. Це дозволяє системі автоматично підбирати потенційних донорів зі спорідненим HLA-профілем.

Наступний етап — скринінг HLA антитіл, так званий PRA test (Panel Reactive Antibody)

Це індикатор того, наскільки «насторожена» імунна система реципієнта.

PRA < 20% — мінімальні ризики.

PRA > 20% — потрібне розширене тестування, яке визначає, проти яких конкретних HLA-антигенів сформовані антитіла. Це дозволяє уникнути трансплантації органа, що має «заборонені» антигени.

Такий підхід суттєво знижує ризик негайного відторгнення.

Cross-match тест

Безпосередньо перед трансплантацією солідного органу проводиться дослідження на визначення донор-специфічних антитіл – Cross-match (CDC-test). Це одне з найважливіших досліджень, необхідність проведення якого унеможливлює гостре відторгнення солідного органу на операційному столі.

Підбір пари «донор-реципієнт» здійснюється тільки в спеціалізованих лабораторіях, які оснащені спеціальним обладнанням та забезпечені фахівцями відповідної кваліфікації, які працюють в цілодобовому режимі (24/7). В Україні таких повноцінно функціонуючих лабораторій існує лише декілька, переважно через брак відповідних спеціалістів та імунологів, які б мали спеціалізації з трансплантаційної імунології. Проте в нашому Центрі така лабораторія створена, й успішно функціонує в цілодобовому режимі, забезпечуючи ургентні потреби Центру.

Навіть ідеальна сумісність не гарантує, що з часом антитіла не з’являться, отже:

• реципієнтам ниркових трансплантатів тестування на донор-специфічні антитіла проводять кожні 3–6 місяців;
• реципієнтам інших органів — 1 раз на рік.

Якщо з'являються ознаки дисфункції органу, змінюється імунограма або фіксуються HLA-антитіла — проводять додаткове, інколи термінове, тестування.

А «золотим стандартом» підтвердження відторгнення лишається пункційна біопсія трансплантата.

Саме завдяки ретельності цих досліджень трансплантологія сьогодні може не просто продовжувати життя — а давати шанс жити довго й повноцінно.